Особливості процесу аномального розвитку

Особливості процесу аномального розвитку

Л. С Виготський дослідив, що діти з порушеннями психо­фізичного розвитку розвиваються за тими ж закономірностями, що й нормальні, зокрема: психічний розвиток має поетапний ха­рактер, і кожен етап завершується формуванням новоутворень, які є основою для подальшого розвитку. Динаміка розвитку нор­мальної та аномальної дитини підпорядковується єдиним загаль­ним закономірностям, при цьому кожен вид психофізичних по­рушень характеризується своїми специфічними особливостями. Проте є й загальні особливості процесу аномального розвитку.

Л. С Виготський розробив теорію складної структури аномального розвитку, яка означає, що дефект не призводить до випадіння чи порушення якоїсь однієї функції, а відобра­жається на всьому розвитку дитини. Структура аномального розвитку складається із первинного дефекту (ядра), ви­кликаного певним хворобливим фактором, і вторинних та супутніх порушень, що виникають під впливом первинного дефекту у процесі розвитку дитини. Всі структурні компоненти є взаємозалежними, окрім того вторинні ускладнення пов'язані з дією середовищних факторів у розвитку психіки дитини. У складній структурі аномального розвитку вчені виділяють такі закономірності:

•     на рівень розвитку дитини суттєво впливає ступінь і якістьпервинного дефекту (тотальне чи часткове, органічне чи функціональне ураження);

•     від ступеня вираження та якості первинного дефекту залежить не лише кількісна, а і якісна своєрідність вторинних відхилень у розвиткові аномальної дитини;

•     своєрідність розвитку аномальної дитини залежить від часу виникнення первинного дефекту: чим раніше діє хворобливий фактор, тим важчим є ступінь порушення;

•     особливості розвитку аномальної дитини визначаються і середовищними факторами, особливо педагогічними умовами;

•     чим далі від першопричини знаходиться порушення, тим більше воно піддається виховному і лікувальному впливу (Л. С Виготський);

•     відсутність педагогічних умов, що враховують специфічні особливості дитини, обумовлені первинним дефектом, призводить до дивергенції (розходження біологічного та соціального розвитку), внаслідок чого виникають складні вторинні відхилення;

•     чим раніше створюються спеціальні умови для розвитку і виховання дитини з психофізичними вадами, тим менше виникає вторинних ускладнень;

•     у корекційній роботі слід враховувати не лише порушення дитини, а і наявні позитивні можливості (опора на збережені функції або «пуди здоров'я» за Л. С Виготським);

•     вагомого значення у розвитку та соціалізації дітей набуває мовлення оточуючих (членів родини, педагогів);

•     процес навчання дітей з психофізичними порушеннями має враховувати не лише рівень актуального розвитку, а й ґрунтуватись на потенційних можливостях дитини, тобто зоні найближчого розвитку (навчання має вести за собою розвиток за Л. С Виготським);

•     закономірністю психічного розвитку аномальних дітей є труднощі їхньої соціальної адаптації, складність взаємодії із соціальним середовищем;

•     виховання і навчання дітей з психофізичними порушеннямимає бути корекційно спрямованим, корекційний вплив має поєднуватись із формуванням практичних навичок і вмінь.